Як часто люди обирають професію до душі й залишаються вірними їй все життя? Тамара Голодок, провізор аптечного пункту №1, каже: «Я хоч спонтанно, але правильно обрала професію, яка жодного разу мене не розчарувала». Роботі в аптеці жінка присвятила понад 50 років. За цей час вона стала не тільки професіоналом своєї справи, а й справжнім психологом, адже щодня доводиться стикатися з людьми, які потребують розради й моральної підтримки.

Аптечний пункт, в якому працює Тамара Іванівна, розташований у приміщенні міської лікарні. І хворі, які навідуються до цієї аптеки, несуть із собою великі й болючі проблеми.

Після закінчення Житомирського фармацевтичного училища в 1968 році Тамара Іванівна приїхала за розприділенням у Городнянську центральну аптеку № 34. Працюючи тут, вона встигала одночасно навчатися у Вітебському медичному інституті.

— Я дуже люблю свою професію, — з теплом у голосі розповідає жінка. — Жодного разу й не було думок про те, нащо я пов’язала своє життя з фармацією. Працюючи в аптеці, ми самостійно виготовляли стерильні розчини, мікстури, краплі для очей та інші препарати. Нам привозили різні порошки та розчини, а ми вже за їх допомогою створювали лікувальні препарати. Зараз, звісно, такого вже немає. Ми перейшли повністю на заводську фармацію.

Тамара Іванівна зізнається, що зараз в аптеці значно легше працювати, адже в роботі їм значно допомагають комп’ютери, які тримають у своїй пам’яті весь асортимент аптеки.

— Раніше комп’ютерів не було, усі назви препаратів ми тримали в своїй голові, але це ніколи не ускладнювало мою роботу. Ми рахували на рахівницях, а зараз усю роботу робить комп’ютер. Але він вимагає особливої уважності, адже зайвий хвостик чи пробіл — і все, це вже помилка.

Жінка переконана, що на робочому місці завжди повинен бути порядок. У кожного препарату повинно бути своє місце. Тоді й легше памятати, що і де саме знаходиться.

— Це зовсім не складно, — з усмішкою розповідає пані Тамара. — Усі ліки розставлені по групах: противірусні, протикашльові, жарознижувальні та інші.

Ліки, які повинні зберігатися в холодильнику — обов’язково знаходитись там. Складність нашої роботи полягає зовсім в іншому — в індивідуальному підході до кожного клієнта. У своїй роботі я нікого не виділяю, для мене всі люди однакові, чи це дружина начальника, чи просто житель села.

Всі займають одну чергу й чекають. Я завжди ставлю себе на місце тієї людини, яка до нас прийшла. Одних слід підтримати, інших — розрадити та заспокоїти. Раніше за зміну нам доводилось відпускати по 400- 500 клієнтів, зараз кількість значно зменшилась: по 120-140 за зміну. Але це пов’язано не з тим, що люди стали менше хворіти, а з тим, що зараз чимало аптек.

Часто в аптеку приходять люди, щоб отримати кваліфіковану пораду чи розпитати про склад препарату, про особливості його прийому. Тамара Іванівна каже, що застерігає людей від самолікування, але інколи таки дає поради своїм клієнтам щодо лікування нескладних хвороб.

— Я даю поради лише в тому випадку, коли впевнена в правильності своїх слів, — каже жінка. — Якщо ж сумніваюсь — відправляю до лікаря. Адже в кожного організм індивідуальний й може бути чимало протипоказань до будь-якого препарату. У нас взагалі весь колектив дуже професійний. І це дорогого варте. Адже від професіоналізму провізора, фармацевта залежить здоров'я людей.

Поза роботою пані Тамара любить їздити до лісу та збирати ягоди, читати книги. Своїм головним скарбом вважає сина Дмитра, який працює хірургом, невістку Олену , яка є сімейним лікарем, та двох внучат — Олексія та Мішу. Найрідніші люди часто до неї навідуються в гості, хоч і проживають далеко.

Джерело: https://www.gorod.cn.ua/